У його голосі більше не було сліз, тепер у ньому звучав метал. І це було непогано — гнів повертає сили для боротьби. Але й затуманює розум. Тому я обережно запитав, що має намір почати Едгар, якщо його підозри справдяться. Адже Гуго Бігод — англійський барон, і цього не можна не враховувати. Але й відкритий суд влаштувати неможливо, бо тоді відкриється все, що відбулося на острові.

— Цього не буде, — твердо промовив граф, і його обличчя напружилося. — Я не доводитиму справу до суду. Але якщо виявиться, що й справді Бігод причетний до всього цього, тоді… Катівні ордену Храму надійно вміють зберігати свої таємниці.

Оце то новина! Виявляється, граф Норфолкський не такий і простий, якщо примудряється служити англійському королеві, не пориваючи з тамплієрами.

Я похитнувся, та все-таки повідомив графу, що один із «чорних каптурів» був жінкою. Я запідозрив це з першої хвилини, а потім остаточно переконався, коли вона кинулася втікати на човнику.

Я відвернувся, щоб поправити ґніт у світильнику, коли ж знову глянув на Едгара, мене вразив лютий вираз на його обличчі.

— Якщо це так, — задихався він, — якщо це дійсно вона… Проклятий виплодок пекла!

Наскільки я встиг розібратися в усьому, що відбувалося, в цій історії й справді не обійшлося без Бертради. Дочок Генріха Боклерка серед іншого жіночого племені вирізняла особлива закваска, в якій не останню роль грала незламна воля. Усе залежало від того, на що ця воля була спрямована. Прикладом могла служити моя кохана Матильда, що не здригнулася навіть тоді, коли розкрилася вся історія її стосунків зі мною. Але Бертраду, її зведену сестру, я зовсім не знав. Мені, однак, було відомо про тривалі негаразди в родині графа Норфолка й про те, що Едгар одержав титул завдяки палкій любові принцеси Бертради.

Чи могла ця жінка впокоритися з тим, що обранець зрадив її?

Але одне протестувати й відстоювати свою честь і зовсім інше — зважитися на те, що сталося сьогодні… Невже сестра моєї коханої здатна на кривавий злочин?

Ніколи в моїй присутності Тильда не згадувала про свою позашлюбну сестру. Чи було це пов’язане зі зневагою законних дітей до бастардів? А чи Бертрада й справді нічого не значила в очах імператриці?

В одному я був упевнений: моя кохана не мала родинних почуттів до дружини Едгара.

— Де зараз графиня Норфолкська? — запитав я навпростець.

Мені здалося, що очі Едгара лиховісно блиснули.

— Із самого Різдва вона гостює в абатстві Бері-Сент-Едмундс. Велике місто, постійно нові обличчя. До того ж, графиня дружить із настоятелем, превелебним Ансельмом. Чого не скажеш про мене.

— Ваша дружина, мілорде, як я помічаю, особливо шанує людей, які вам не до вподоби.

— Амінь, — посміхнувся Едгар. — Так повелося з самого початку. Весь цей шлюб був страшною помилкою, і ми обоє давно зрозуміли це. Але таїнство звершилося, й мені нічого не залишалось, як спробувати жити в мирі з дружиною. Я крізь пальці дивився на її відверту непокору, на спроби розпалити проти мене заколот. З провини Бертради загинув мій син Адам — і я переступив через це. Але якщо вона доклала рук до того, що трапилося сьогодні…

Я знову звернувся до нього:

— Якщо ви переконаєтеся в причетності леді Бертради, насамперед варто зберігати холоднокровність. Адже графиня — дочка короля, а що таке ненависть Генріха Бо клерка, я відчув на собі. Вам не вдасться розправитися з графинею, як із пройдисвітом Бігодом, адже гнів короля впаде не тільки на вас, але й на ваших кохану та дитя. Чоловік може вчинити з винною дружиною так, як вважатиме за потрібне: вигнати, побити, замкнути, назавжди зневажити. Але в нього немає права стратити її. Але ж саме це зараз у вас на думці, чи не так?

— Так, — стомлено промовив Едгар. — Якщо підтвердиться, що вона причетна.

Чи ж йому було не знати, що коли графська корона на континенті надає її власникові необмежені права стосовно підданих, то в Англії будь-який лорд — насамперед підданий самого короля.

І Едгара нічого не врятує, якщо він зважиться вийти за межі своєї влади.

Не вдаючись до пояснень, я запитав — чи зможе він впокоритися й залишити все таким, як зараз. Тобто продовжувати жити, повністю ігноруючи дружину.

Едгар похитав головою.

— Це мені над силу. Тоді я остаточно втрачу Гіту.

Дійсно — скільки б ми тут не міркували, залишалася жінка, що постраждала більше за всіх. Їй неможливо пояснити, що потрібно й далі терпіти й упокорюватися.

Ледь стримуючи стогін, Едгар мовив:

— Сам диявол радів, коли нас вінчали з Бертрадою. Ми втрапили в пастку — і я, і Бертрада, й Гіта. І хай допоможе мені Всевишній — я не знаю, як жити далі.

— Сере, млини Господні мелють повільно, але вірно. Хотів би запитати: чи не думали ви спробувати розірвати ваш шлюб із Бертрадою?

Едгар глянув на мене з подивом. Схоже, ця думка не спадала йому. І це зрозуміло. Розлучення було справою немислимо важкою, що потребувала величезних зусиль, невичерпного терпіння й чималих грошей. Бажаючим отримати розлучення доводилося багаторазово звертатися до Святого Престолу, жертвувати, роздавати праворуч і ліворуч хабарі впливовим духовним особам, принижуватися й збирати докази. А у випадку Едгара це на додачу вело за собою королівську немилість і, можливо, втрату титулу. Не кажучи вже про те, що факт розлучення вважався ганьбою для всього роду, до якого належав розлучений.

Я обережно викладав усе це Едгару, побоюючись викликати його гнів. Але він мав тільки схвильований вигляд.

— Мені доводилося чути, що навіть вінценосним особам не завжди вдається домогтися бажаного в таких справах.

— Це так. Але справи про розлучення коронованих осіб найчастіше торкаються питань політики й кордонів між державами. Простим же смертним куди простіше домогтися розірвання шлюбу. Гроші тут грають не останню роль, і не забувайте, що вплив ордену Храму в Римі досить великий.

Схоже, мені вдалося запалити в Едгара іскру надії. Коли людина в такому розпачі, саме й слід дати їй надію. І бачить Бог, я робив це безкорисливо. За моєю душею чимало гріхів, але те, що я зараз хотів допомогти Едгару, було щиро. Тому що я звик платити свої борги, й ніхто ще не називав мене невдячним.

Але перед тим, як попрощатися з графом, мені належало зробити ще дещо.

— Мілорде, чи не дозволите ви мені поговорити з вашою дамою? Я розумію її стан, але мені уявляється, що коли все, про що ми з вами щойно говорили, повідомить їй особа стороння й непричетна, вона швидше зрозуміє та прийме наші думки.

Я змовчав про те, що Едгар зараз для цієї жінки, як би вона до нього не ставилася, — винуватець лиха, що впало на неї. Але його головна провина полягала в тім, що він не зробив жодного по-справжньому твердого кроку, щоб залагодити стосунки зі своїми жінками, І жорстоко скарав себе за це.

— Хай благословлять тебе Господь і Пресвята Діва, родичу.

Двічі він назвав мене так. Для ізгоя подібне поводження дорого коштує.

Місцевий священик не відразу пропустив мене до леді Гіти, повторював, що вона потребує спокою. Схоже, цей піп щиро журився за жінку й не допустив би мене до неї, якими б благими не були мої наміри. Але вже розвиднілося, з туману почали з’являтися перші постаті парафіян його церкви й священик відволікся, відійшов до них, кажучи, що сьогодні служби не буде. Когось із них відіслав у замок Едгара по допомогу, сам залишився, щоб відігнати найцікавіших. По суті, йому було вже не до мене, і я прослизнув без його благословення.

Коли ввійшов, першої миті забув усі слова. Завмер, коли зустрівся з її заціпенілим, моторошним поглядом. Вона якось незручно сиділа на лежанці священика поряд із сонною дівчинкою. Дитя здавалося спокійним, ніби янгол, що різко контрастувало з відбитим на обличчі її матері виразом безнадійної муки. Вона навіть не відразу зреагувала на мою появу. Страшні спогади, здавалося, віднімали в неї останні сили. Їй би заснути… Я розумів, що їй знадобиться зусилля, щоб розслабитися.

Щоб привернути її увагу, я стиха кашлянув.

— Я зважився потривожити вас, міледі, тільки тому, що незабаром їду. Більше я не буду для вас живим нагадуванням про те, що трапилось. Але я хотів би, щоб ви вислухали мене…

Далі я коротенько повідав те, про що ми розмовляли з графом. До мого подиву, жінка цілком байдуже поставилася до моїх слів про можливу причетність графині до подій. І здавалося, не чула мене навіть тоді, коли я заговорив про можливість розлучення Едгара з дружиною й про те, що заради розриву з Бертрадою Едгар готовий втратитися титул і потрапити в опалу.

— Але ви й тільки ви можете підтримати його в цьому, — провадив я. Щось підказувало мені, що леді Гіта не цілком байдужа до моїх слів. — Ви не повинні залишати Едгара. Заради вас він готовий на все. А інакше… Зараз він не зупиниться навіть перед тим, щоб убити Бертраду.

І тут по обличчю жінки ковзнула тінь. Погляд її світлих очей на потемнілому й змарнілому обличчі став важким, ніби криця. Вона подивилася на мене величезними порожніми очима. Можливо, леді Гіта й була красунею, але про це складно було судити зараз. У її обличчі було щось моторошне. Моторошною була й несподівана посмішка, більше схожа на судому.

— Можливо, я погана християнка, але я хочу, щоб винні зазнали кари. Так і передайте графові, — промовила вона.

Я розумів її. Але й перевів подих. Головне, що вона ще чогось бажає. Нехай і бажане помста.

— І вас не лякає, чим це обернеться для вашої дівчинки?

Жінка коротко зітхнула, на мить прикрила обличчя долонею, а потім глянула на мене. Тільки страх за своє дитя міг вивести її з цього стану. Але цим не варто було зловживати. Я вловив момент, коли мертвотний вираз зник з обличчя леді Гіти, й заговорив, волаючи до її розуму: