— Дочка Гіти Вейк також була там?!
Він мовби не почув мого запитання.
— …Коли вже вони пливли в човнику, то кращої мішені було не знайти. А я лучник не з останніх. Клянуся бородою Христовою, на власні очі бачив, як світле оперення моєї стріли стирчало з-під лопатки в Ральфа де Бріяра. Він не впав, але плоскодонка пішла зиґзаґами, і навряд чи Ральф зумів після цього зробити більше двох-трьох гребків, а зараз напевно вже звітує перед святим Петром за свої гріхи. Для більшої вірності варто було б його добити, але тут ця білява саксонка, неначе фурія, вилетіла з мечем із кущів. Бідасі Освульфу, який стояв поруч мене, дісталося так, що він тільки захрипів, але меч застряг у кістці, й вона не зуміла його відразу звільнити. Довелося вгамувати її кулаком у скроню… І з якого це дива лишилась вона на острові, а не втекла з Ральфом? Оце вже суто саксонське тупоумство!
Щойно Гуго згадав саксонське ім’я Освульф. Виходить, у свій загін він набрав усілякого люду. Я запитав, чи не зуміють згодом по тілах убитих в сутичці визначити, що це люди з оточення Гуго Бігода, але цей хлопець передбачив буквально все. Він відповів, що зустрічався зі своїми найманцями таємно, а оскільки довкола нього завжди вертілася безліч люду, не має значення, хто вони, навіть якщо їх і бачили разом.
Лікар нарешті скінчив свою метушню й вийшов. Я ходив від стіни до стіни, перебираючи чітки, щоб зосередитися.
— Ти говориш, що тебе й леді Бертраду не переслідували?
— Ваша правда, преподобний отче.
Гуго підвівся з лави, защібаючи пряжку ременя. Зараз він мав вигляд майже спокійний, тільки пальці рук легко здригалися.
— І облич наших також ніхто не бачив. Якби не одне… Цей хрестоносець — диявол його роздери! — дуже зацікавився леді Бертрадою. Коли ми вже відчалили, він усе ще стояв на березі та дивився нам услід. І нехай би видивлявся скільки завгодно, але в леді саме в цей момент з-під каптура впали коси.
Ми обоє одночасно глянули на графиню.
Вона вже вгамувалася й тільки здригалась, давлячись судомними риданнями. У леді Бертради були примітні коси — довгі, темні, з рідкісним червонястим відливом, завдовжки мало не до колін. Але ще коли ми продумували план убивства графа Норфолкського, було вирішено оголосити, що міледі хвора й не залишає покоїв. Ченці в обителі й донині підносять молитви за видужання знатної добродійниці абатства. Не важко буде довести, що графиня ні на годину не відлучалася з моєї резиденції.
Я повернувся до Гуго.
— Коли ви поверталися сюди, чи не міг хто-небудь звернути на вас увагу?
Гуго боком опустився на лаву. При світлі лампи, що висіла на гаку, стало видно, наскільки він стомлений. Однак коли він заговорив, у його голосі відчувалася сила.
— Святий отче, мені не вперше повертатися з нічної вилазки. Уже будьте спокійні, я знав, як проїхати, щоб уникнути дорожніх роз’їздів і застав. Та й час нічний… А мчали ми так, що кінь графині впав неподалік від Бері-Сент-Едмундс. Мій карий виявився міцнішим — він-бо й доставив нас обох до воріт резиденції. Останні дві милі ми їхали тихо, як звичайні запізнілі подорожани — мені насилу вдалося переконати графиню, щоб вона не намагалася скоком влетіти в абатство.
Щастя для леді Бертради, що поруч із нею в таку хвилину виявився Гуго Бігод. Довго я вважав цю людину злим генієм графині. Якби він не нацьковував її постійно на чоловіка, вона, можливо, й налагодила б стосунки з Едгаром. Адже з якого боку не подивися, цей сакс виказав себе як доволі терплячий і покладливий чоловік. Але що зроблено — те зроблено. І сьогодні Гуго врятував їй життя.
Гуго знову звернувся до мене:
— Святий отче, все, що від вас потрібно — це допомогти мені добратися до найближчого порту й переправитися в Нормандію. Річ у тім, що ще тижнів зо два тому я отримав послання від батька. Старому зовсім погано, й він закликає мене до двору, щоб я надавав йому допомогу та перебував поруч із королем. Якщо мені вдасться виїхати негайно, нескладно буде кого завгодно переконати, що я давно перебуваю в Нормандії.
У такому проханні не було нічого неможливого — я й сам був зацікавлений у його зникненні. Однак леді Бертрада вважала інакше. І хоча дотепер вона здавалася байдужою, але тут кинулася до Гуго й буквально зависла на ньому з лементом, що він залишає і зраджує її в ту хвилину, коли тільки він здатен захистити її від чоловікового гніву.
— Замовкни, Берт! — Гуго мало не відіпхнув її. — Чи мені нагадати, як ти намагалася покинути мене, пораненого, на шляху? Якби мені не вдалося втлумачити, чим обернеться це для вашої світлості…
Щось відбулося між цими двома в дорозі, якщо навіть Гуго забув про звичайну чемність. Але мені вдалося відновити рівновагу — я нагадав, що леді Бертрада все-таки королівська дочка. Гуго відразу сам наблизився до леді Бертради й навіть спробував взяти її за руку.
— Зрозумій, Берт, радосте моя, для всіх нас буде краще, якщо ми зараз розійдемося. Граф нічого не запідозрить, а про вас подбає наш добрий Ансельм. Мені ж доведеться намазати салом п’яти, щоб високошляхетній леді не поставили за провину деякі нічні витівки у фенах.
Не минуло й години, як Гуго відбув, а леді Бертраду довелося напоїти заспокійливим відваром і вкласти в ліжко.
Тепер настав час узятися до замітання слідів і зробити все можливе, щоб ні в кого не з’явилася очманіла думка, що я можу бути якимось чином пов’язаний з подіями сьогоднішньої ночі. Ніде правди діти — саме я запропонував позбутися Едгара Армстронга, а леді Бертрада, озлоблена зневагою чоловіка, легко проковтнула цю наживку. Її ненависть до чоловіка зростала на ґрунті любові — як духівник графині я це чудово розумів. Тому мені не складно було настільки розпалити її ворожість до чоловіка, що вона сама запропонувала використати в цій справі Гуго і його підручних.
Того дня я скликав найдовіреніших людей і дав їм два накази: по-перше, вирушити в Саухемський монастир і найстрогіше наказати тамтешньому настоятелеві ні за яких умов не згадувати, що в його обителі якийсь час перебувала графиня Норфолкська в товаристві озброєних людей. По-друге, я звелів доставити полеглого коня графині в мої стайні й пустити слух, що руда Блискавка загинула від швидкоплинної хвороби.
Що стосується самої міледі, то вона проспала до темряви. З нею постійно перебували нянька Маго й дві віддані фрейліни, дочки дрібнопомісних лицарів, для яких служба в графині була єдиною можливістю уникнути долі старих дівок. Ці поганулі готові були кістьми лягти за свою пані, й тільки катування могло змусити всіх трьох зізнатися, що міледі залишала резиденцію. Але до цього, слід сподіватися, не дійде.
Увечері того ж сповненого тривог дня Маго розшукала мене з повідомленням, що міледі отямилася. При цьому стара нянька скрушно зауважила, що «її дитинка» зовсім хвора. Страшна напруга й ніч, проведена на холодних болотах, не минулися леді Бертраді: її била лихоманка, голос майже зник, а тонко вирізані ніздрі витонченого нормандського носа обсипало червоним.
— Ваша превелебносте, — вона простягла мені кволу вологу руку, — ви посилали в Гронвуд? Які звістки?
— Дитя моє, в даній ситуації найкраща приказка: qui minis propere, minus prospere — хто діє надто поквапливо, діє невдало. І нам зовсім не слід повідомляти привселюдно, що ми знаємо про події цієї ночі.
Леді Бертрада зітхнула.
— Отче, чи пригадуєте ви, як читали мені уривок зі Старого Заповіту про те, як жителі міста Гіви зґвалтували наложницю левіта? Та жінка не витримала знущань і вмерла. Чи може статися так, що й Гіта Вейк віддасть Богу душу, не переживе того, що сталося?
Я мимохіть перебирав зерна бурштинових чіток. Невже саме Святе Письмо напоумило мою духовну дочку зважитися на те, що вона зробила?
— Я б не радив вам недооцінювати Гіту Вейк. Вона тендітна з вигляду, але… Одного разу ви вже мали нещастя довідатися, яка вона насправді.
Я мав на увазі ту ганебну бійку, що відбулася між жінками Едгара у фенах, після якої леді Бертрада прибула до мене з розхитаними зубами й розбитою губою. Мій Колумбанус тоді зробив усе можливе, щоб зберегти її красу.
У Бертради блиснули очі.
— Ця повія заплатила мені хоча б частину боргу! — тріумфально прошепотіла вона. Але за мить її знову охопив страх: — А мій чоловік? Невже він упізнав мене?
— Граф Норфолк може тільки здогадуватися. Але ви тяжко хворі й уже кілька днів поспіль не залишаєте опочивальні.
Я повідав їй про все, що почав протягом останніх годин, і графиня трохи заспокоїлася.
— Воістину, отче, саме небо послало мені вас!
Так-то воно так, та сама Бертрада ніяк не могла вважатися подарунком небес. Цю марнославну красуню було нескладно використати для своєї мети, і з її допомогою отримував чималий зиск для себе й для абатства. Тому скористався моментом і попросив графиню прикласти свою печатку до документа, який мав намір відіслати королю. Це було прохання про звільнення міста від торговельних мит і інших платежів на всіх торгах і ярмарках у королівських володіннях. Якщо король погодиться… не беруся навіть описувати, які прибутки це принесе Бері-Сент-Едмундс. Однак на випадок, якщо графиня дорікне мені за корисливість, мав готове пояснення, що прохання, датоване заднім числом, і зможе послужити зайвим доказом того, що вона не відлучалася з резиденції.
Коли вже в темряві я йшов, аби відслужити месу в соборі, настрій у мене було піднесений. Я не тільки зумів замести сліди, але й заручився підтримкою в справі надання місту й абатству таких пільг, яких не мало жодне місто в Англії! Тому на вечірній службі мій голос звучав тріумфально:
— Sanctissime confessor Domini, monachorum pater et dux, Benedicte, in ferectede pro sua salve…[18]
"Щаслива суперниця" отзывы
Отзывы читателей о книге "Щаслива суперниця". Читайте комментарии и мнения людей о произведении.
Понравилась книга? Поделитесь впечатлениями - оставьте Ваш отзыв и расскажите о книге "Щаслива суперниця" друзьям в соцсетях.