Клара захихотіла, підхопила сукняну рукавицю для миття та заходилася намилювати.

— Гідну жінку! А сам? Жодної спідниці не пропускає!

— Ти помиляєшся. Він досить перебірливий.

— Перебірливий? За той час, що він будує вежу в Незербі, можете мені повірити — він там усіх перепробував, включаючи куховарку Тріт, хоч вона кульгає та заїкається.

Я насилу стримався, щоб не розреготатись.

— Стривай, Кларо, я зовсім не про Саймона. Я говорю про Пенду.

Її рука завмерла в мене на спині.

— Про Пенду? Кгм… Мені, звичайно, іноді й здавалося… Але він такий брутальний!

— Ти сама винна. Пенда давно любить тебе, але ти втікаєш від нього, а іншим не складно домогтися твоєї прихильності. Невже Пенда зовсім не любий тобі?

Клара й далі намилювала мене й зосереджено мовчала. Нарешті запитала:

— А що, Пенда й справді готовий оженитися на мені?

Як і всякій жінці, їй хотілося заміж.

— Неодмінно ожениться, якщо ти покажеш себе гідною одруження.

Більше ми до цієї теми не поверталися.

Клара сумлінно скінчила свою справу, насухо витерла мене чистим полотном і подала халата, підбитого кролячим хутром. Однак погляд її при цьому залишався досить замисленим.

— Ти повинна зрозуміти, Кларо, що відтепер Пенда не просто слуга. Він мій сенешаль, і ти піднесешся, якщо зумієш довести, що не втратиш у шлюбі чоловікової честі.

Я відіслав Клару до Пенди й звелів передати, що чекаю на нього в замковому саду. Це була тиха місцинка за одним із потужних контрфорсів донжону. Тут росли айва, кілька яблунь, уздовж стіни тяглися грядки з цілющими рослинами. При Бертраді тут усе прийшло до занепаду й заросло бур’янами. І тільки троянди, які Гіта посадила за огорожею в той час, коли Гронвуд ще був не добудований, пишно розрослися й біло-рожевим цвітом обплели муровану стіну, розповсюджуючи у вечірнім повітрі солодкі пахощі.

Незабаром я відчув, що поруч хтось є. У Пенди з його значною комплекцією дотепер збереглася придбана ще в Святій Землі звичка рухатися безгучно. Ось і тепер він виник, мов примара, за три кроки від мене, і в очах у нього було німе запитання. Схоже, він був схвильований, і напевно його хвилювання стосувалося маленької Клари.

— Усе гаразд, старий. Але з твого боку було надто сміливо так спокушати мене.

Він з полегшенням перевів подих, навіть посміхнувся. Це ж треба, як полонила мого сторожового пса ця вітрогонка! Немов і справді обпоїла любовним зіллям.

Від згадки про любовне зілля мої думки знову повернулися до Гіти. Скільки б не минуло часу, скільки б жінок не було в мене після неї, скільки б не намагався я прихилитися серцем до власної дружини, — не міг забути мою саксонку. Неначе ми обоє випили любовний напій, і обоє назавжди втратили серця.

Я зітхнув і звелів Пенді присісти поруч. Потекла звичайна бесіда. Я повідав про тих, кого ми обоє знали в Леванті, про те, наскільки неспокійно стало в Єрусалимському королівстві звідтоді, як почалися сутички з атабегом Зенги Кровожером.

Однак зараз, коли ми обоє сиділи в саду під небом доброї старої Англії, те, що відбувалося далеко на Сході, вже не здавалось таким важливими, і незабаром розмова звернула до подій у Норфолку. На мій подив, Пенда досить добре відгукнувся про Бертраду, яку взагалі не надто любив. Міледі, за його словами, за цей час нічим не зганьбила моє ім’я, більше того — чудово впоралася зі справами: засідала в раді, розбирала позови, ніколи не зловживала владою і не приймала ніяких рішень без попереднього узгодження з шерифом. Усе йшло напрочуд добре, якщо не рахувати…

Сенешаль завагався, але я глянув на нього, і він повідомив, що моїй дружині вдалося посварити між собою ледь не всі знатні нормандські родини в графстві. Сама ж вона розважалася, граючи на їхніх протиріччях, залишаючись при цьому в ладу з усіма. Нічого дивного в цій новині не було — іншого від Бертради й не доводилося очікувати.

Але було ще щось, про що я не зважився б запитати ні в кого, крім Пенди, й що тривожило мене найбільше — чи не заподіяла Бертрада за моєї відсутності якого-небудь лиха Гіті Вейк.

— Із нею все гаразд, сере. Я пам’ятав ваші настанови й стежив, щоб графиня не мала можливості шкодити леді Гіті. Але повинен зауважити, що ваша дружина, як мені здається, неабияк побоюється Феї Туману.

— А як поживає сама моя підопічна?

— О, леді Гіта стала досить заможною пані, її багато хто знає в графстві, й навряд чи їй буде потрібна опіка надалі. Вона сама веде справи в манорах, а останнім часом стала найбільшим постачальником вовни в північному Норфолку. У неї своя сукновальна справа в Норіджі, яку вона довірила досвідченим майстрам. У Норфолку навряд чи знайдеш такий дім, де не вважали б за честь її прийняти. Її минуле забуто, й ніхто вже не згадує про те, що вона породила дитя незаміжньою.

Я скрушно зітхнув.

— Мабуть, їй уже виповнилося двадцять. Як опікун я зобов’язаний підшукати їй чоловіка.

Пенда палко закивав.

— Зрозуміло, сере, і смію запевнити, це не важко буде. До такої красуні всякий готовий посвататися. І без того чоловіки не обділяють її увагою. Молодий де Клар так і в’ється навколо Тауер Вейк. А племінник д’Обіньї нещодавно заявив, що має намір просити у вас її руки, тільки-но ви повернетеся. Так, але ж ще й Хорса!

— Хорса?

Не так уже давно Хорса погрожував перерізувати Гіті горло. Невже й після цього він ще на щось сподівається?

Пенда підтвердив: так і є. Хорса знову почав з’являтися в кремінній вежі, подарував Гіті найкращого зі своїх соколів, навчив полювати, і цієї весни їх можна було нерідко бачити вдвох у фенах. Між іншим, Хорса віддав заміж усіх своїх датських дружин, а його матінка говорить прямо — її син готується ввести в дім нову господиню.

— Так чи інакше, — зауважив Пенда, — а вирішувати долю Гіти Вейк вам, мілорде. Старі закони про датських дружин втратили силу… їх уже ніхто не шанує, крім простолюду. Ви не зможете утримувати леді Гіту при собі й не зганьбити її. А ділити ложе вам однаково доведеться з міледі Бертрадою.

Я мовчав, а Пенда провадив, не помічаючи моєї пригніченості. Сказав, що на його погляд, руку моєї підопічної варто було б віддати Ральфу де Бріяру. І нема чого дивитися на те, що цей француз голий, як перелітний птах. Він так давно осів у Тауер Вейк, що його вже вважають там за свого. Цей хлопець виявився чудовим помічником у господарських справах, вони з Гітою скрізь роз’їжджають разом, і люди кажуть, що ці двоє — чудова пара. Та й малу Мілдред Ральф полюбив, і сама дівчинка звикла до нього.

— А Гіта спить із ним? — обірвав я мову сенешаля.

Пенда тільки тепер усвідомив, якого болю завдають мені його слова. Він замовк.

— Якщо вони й коханці, то про це нікому не відомо. Але, думаю, що це не так. Такі речі не вдається довго зберігати в таємниці.

Я хотів у це вірити. Але водночас і розумів, що Пенда має рацію. Якщо я бажаю Гіті добра, повинен вирішити її долю, і якнайшвидше.

Більше ми на цю тему не розмовляли.

Ніщо так не лікує біль серця, як усілякі справи, а в нас, що називається, на носі був Гронвудський ярмарок. Рік тому ми влаштували його вперше, підрахували прибутки й витрати і зрозуміли, наскільки це вигідно. На гроші, що надійшли в скарбницю графства, я звелів розширити й упорядкувати дорогу, що вела до Гронвуду, а значить, цього року приплив торговців буде ще більшим. Тепер я взявся до облаштування причалів на Уїссі, почав розсилати запрошення знаті, повідомляючи, що на торгах у Гронвуді будуть виставлені коні нової породи, виведеної в моїх стайнях. З одного боку, я розпродам своїх коней, а з іншого — спробую помирити тих, кого встигла посварити Бертрада.

Я навідав Незербі та інші манори, а також пасовиська й кошари, спостерігаючи за тим, як стрижуть овець. У Норфолк здавна наїжджали торговці з Фландрії, вовна наших тонкорунних цінувалися в них як ніяка інша, тому займатися вівчарством у графстві було куди прибутковіше, ніж вирощувати хліб або овочі.

Я мав намір продати вовни цього року не менше, ніж на триста-чотириста фунтів, тому не тільки спостерігав, як іде робота, а й сам часом брав у руки ножиці, роздягався до пояса та брався до роботи нарівні з орендарями й селянами. Проста праця дозволяла відволіктися від сумних думок, які не давали мені спокою.

За тиждень до відкриття ярмарку в Гронвуд прибула моя дружина, й відразу стало зрозуміло, що вона рішуче прагне примирення зі мною — незважаючи на те, що я не поспішав послати по неї в абатство. Бертрада не застала нікого в замку й негайно подалася розшукувати мене серед пасовиськ і кошар. Я повинен був передбачати цей її крок, але тепер уже нічого не міг вдіяти — її поява виявилося для мене несподіванкою.

Бертрада ж сяяла у своєму вбранні з переливчастого оксамиту барви старого вина, її прозора чорна вуаль іскрилася золотими візерунками, а висока шапочка з пласким верхом мала вигляд корони. Вона наблизилась і опустилася в настільки стрімкому реверансі, що клаптики вовни, які засівали землю, розлетілися навсібіч, немов пластівці снігу в заметіль.

Я з жалем відпустив вівцю, яку нагледів для стрижки, і не поспішаючи витер піт із чола тильною стороною кисті. Мої долоні були замащені салом, яким просочилася вовна, й не могло бути й мови про те, щоб я взяв дружину в обійми.

Зусібіч на нас дивилося безліч очей, навіть стригалі покидали роботу.

— Слава Ісусові Христу, міледі. Прошу пробачення, що ви застали мене в неналежному вигляді.

Вона намагалася здаватись шанобливою і задоволеною. Але коли посміхнулася, я помітив тонкий шрам, що перетинав її верхню губу. Він був уже майже непомітний — обличчя моєї дружини значно більше псував вираз бридливості й зневаги до заняття простолюду, якому я віддавався.