Біля причалу стояв великий корабель, на нього трапом сходили озброєні до зубів лучники й списоносці. Стефан стояв осторонь, і я не відразу розгледів графа серед його воїнів. І відразу поруч із ним виникла постать Гуго Бігода — в тій самій котті стюарда з гербами Нормандії.

Він перший помітив мене. Схилився до Стефана, взяв його за лікоть і щось промовив. Мене здивувала подібна фамільярність, але тут Стефан повернувся до мене й обвів підозріливим поглядом. Бігод же вочевидь тріумфував, і це означало, що він усе повідомив графові Мортену.

— Слава Ісусові Христу, — привітав я графа, наближаючись і сповільнюючи кроки. Нехай Стефан і не зносив Бертраду за життя, як-не-як вона була його ріднею. — Мілорде, я бачу ви поспішаєте, але благоволіть приділити мені зовсім небагато часу.

Погляд Стефана залишився підозріливим. Однак він дав знак своєму оточенню вийти, а мені кивком наказав рушати за собою.

— Ваша правда, в нас є про що поговорити, Едгаре.

Бігод залишився біля трапу, роздаючи накази. Граф завів мене за стоси діжок і звелів одному зі своїх людей стояти неподалік і стежити, щоб нам не перешкодили.

— Гуго повідав мені про все.

Отже, Гуго нарешті розстався зі своєю таємницею. Але чому він вибрав для цього Стефана?

Я запитав — що саме повідомив Бігод.

— Усе, що мені належало знати про смерть короля й загибель графині Норфолкської. А також і те, яку роль у загибелі Берт зіграла твоя Гіта.

Коли я заговорив, мій голос звучав надтріснуто.

— Я прийшов просити милості, мілорде. Милості й справедливості для жінки, яка вагітною захищала своє життя й життя своєї дитини. Зараз я все поясню.

— Що б ти не сказав, ти повинен пам’ятати про те, що Бертрада була моєю кузиною і тільки мені вирішувати, як вчинити з її вбивцею.

Ці слова падали, мов камені. Я майже фізично відчував їхню вагу.

— Заради самого неба, мілорде, пощадіть! Усе, що завгодно, тільки збережіть їй життя!

У мене на очі навернулися сльози. Стефан дивився на мене й мружився, немов наново оцінюючи.

— Усе, що завгодно, Едгаре? Це гарна угода.

Він кілька разів ударив кулаком по одній із діжок. Погляд його перебігав то на чайок, що кружляли над морем, то на метушню вантажників на пристані. Нарешті він заговорив:

— Довгих пояснень не буде. Скажу лише, що готовий не зачіпати Гіти Вейк, готовий навіть зам’яти цю справу, але за однієї умови: ти зробиш те, що я звелю. А велю я привселюдно заявити, що, вмираючи, король, коли від нього зажадали назвати спадкоємця на троні, тричі повторив моє ім’я.

Я здивовано мовчав. То он що задумав Стефан! Недалекий тюхтій Стефан, про якого думали, що він ніколи й не помишляв про верховну владу. Підштовхнув його до цього Бігод, чи він давно був готовий і тільки вичікував, коли настане його час?

— Мілорде, вмираючи, король і справді тричі назвав ваше ім’я. Але це було в забутті.

— А ось Бігод так не вважає, — різко перебив Стефан. — І готовий заприсягтися в цьому, якщо буде потрібно. За таку відданість я обіцяв зробити його графом Норфолка. Яка несподіванка, га?

— Ні, — вичавив я. — Гуго Бігод завжди заздрив мені й прагнув зайняти моє місце.

— І знайшов спосіб цього домогтися. Його рід завжди займав гідне становище в Денло, та й при Боклерку Бігоди піднеслися. Чого б мені не зробити віддану людину графом Норфолкським? Адже не розраховуєш ти зберегти титул після того, що трапилося з моєю родичкою? Але якщо ти виявиш лояльність, за тобою залишаться твої манори. І з Бігодом ти рано або пізно навчишся знаходити спільну мову. Але головне — твоя Гіта буде врятована. Порукою тому слово короля!

Він посміхнувся.

— Ти ж допоможеш мені здобути корону? Це в твоїх інтересах. Адже якщо Гіті нічого не загрожуватиме, ви нарешті зможете одружитися, і я буду надзвичайно радий бачити лорда й леді Бронвудських на торжествах з нагоди моєї коронації.

Я мовчав. Заради Гіти готовий був допомогти йому, готовий стати клятвопорушником. Але чим це обернеться, якщо Стефана спіткає невдача? Що буде з тими, хто підтримував його? Я не вбережу Гіту й дітей, якщо моя голова скотиться з ешафоту.

— Ти вагаєшся, Едгаре?

— Якщо ви пам’ятаєте, я був тамплієром. А вони тільки в бою діють стрімко.

Стефан гмикнув.

— Значить, потрібні пояснення. Зараз ми з Божою допомогою вийдемо в море й за кілька годин причалимо в Дуврі. Звідтіля я вирушу в Кентербері й заручуся підтримкою примаса Англії. Мій брат Генрі вже веде переговори з вищим духівництвом, канцлером і скарбником. Ми давно не бачилися, Едгаре, й ти багато чого не знаєш, але винна в тому Бертрада, котра всіляко прагла нас роз’єднати. І все-таки мир її праху, — він поквапливо перехрестився. — А тепер найголовніше. Мені необхідно, щоб людина, яка користується довірою і повагою, у присутності лордів і представників церкви заприсяглася, що Генріх Боклерк бажав бачити своїм спадкоємцем на троні саме мене, нащадка Вільгельма Завойовника по чоловічій лінії, людину, якій у останні роки він довірив усі англійські справи. В Англії й зараз чимало людей, які бажають, щоб їхнім королем став я, а не Матильда чи братик Теобальд. І те, що Генріх перед кончиною тричі згадав моє ім’я. Чи ж це не перст Божий?

Я бачив, як спалахнули його очі, й подумав: а чому б і ні? Хіба для Англії Матильда, яка остаточно стала іноземкою, чи не знайомий з англійськими справами Теобальд переважніші за Стефана? Але було тут і таке, що спантеличило мене. Стефан не завжди такий, як зараз. Він непоганий воїн, але нікчемний політик — то зайве поступливий, то, навпаки, впертий, неначе мул. І часто діє зопалу, піддаючись пориву. Про нього навіть склали пісеньку:

Після того, як висловиться,

він починає думати,

А після того, як зробить,

хапається за голову.

Може, саме тому покійний Генріх, незважаючи на прихильність до племінника, ніколи не бачив у ньому вінценосця? Чи зможе Стефан стати гарним королем? Я був англійцем і хотів для своєї країни гідного правителя. Зрозуміло, як політики Теобальд і навіть Матильда переважніші. Але чи варто міркувати про це тепер, коли Стефан не зробив жодного кроку? І хіба його сходження на трон не найкращий вихід для мене й Гіти? Якщо він захистить її, я готовий прилучитися до графа Мортена, хай навіть і втрачу титул.

Я ще не встиг прийняти ніякого рішення, коли шкіпер корабля, котрий чекав, крикнув, що починається відлив і потрібно поспішити. Стефан махнув рукою й знову повернувся до мене.

— Зважуйся, Едгаре! Бігод готовий заприсягтися хоч зараз, але він ніхто. Зовсім інша річ, якщо останню волю вінценосця засвідчить член королівської родини, один із перших лордів Англії. До того ж, усі знають, що ви з Бігодом вороги, і якщо ви проспіваєте в один голос, вам тим більше повірять. Коли ж я стану королем Англії, мені нічого не варто буде забути про історію з Бертрадою. Бігод теж мовчатиме — він же й сам не без гріха, та й титул змусить його дивитися на речі інакше. Але якщо ти відмовишся підтримати мене, — погляд Стефана став твердим, — я й пальцем не поворухну, щоб врятувати твою коханку.

Стефан майстерно впорався зі мною. Навіть розумниця Мод не зуміла б так. І я рушив за ним, як прив’язане теля, й навіть біля трапу розкланявся з Гуго Бігодом — новим графом Норфолка. Я не побоювався за те, як ми з ним житимемо в одному графстві. Відтепер нас пов’язувала спільна таємниця, а в Денло сильнішого й впливовішого за мене нема нікого.

Однак і Бігод, схоже, не бажав продовжувати ворожнечу. Я зрозумів це, як тільки ми вийшли в море. Я стояв на кормі судна, й він підійшов до мене та став поруч.

Ми обоє мовчали. Смеркло, у височині спалахували перші зірки, над головою рипіли снасті, легкий вітер здував вітрило. З обох бортів розмірно злітали й опускалися ряди весел, прискорюючи біг судна. На відстані, на носі корабля з’явився Стефан, бриз грав полами його темного плаща. Він дивився вперед, туди, де була Англія, куди він поспішав, сподіваючись на велике майбутнє.

Усе, що Стефан мав намір зробити, було огидно законам Божим і людським. Але я вже погодився допомогти йому в узурпації влади, як погодився об’єднатися й із Бігодом. Той, як і раніше, стояв поруч, і хоча я намагався не помічати його, навіть свіже морське повітря здавалося затхлим у його присутності. Я не міг позбутися ненависті до свого нового союзника. Але Гіта з моїми дітьми варті були того, щоб упокоритися.

— Чого ти хочеш, Бігоде? — нарешті промовив я, щоб позбутися його пронизливого погляду.

— Я стану графом Норфолка, Едгаре.

— Амінь.

— Я завжди прагнув до цього. А ти хотів одного — поєднатися зі своєю саксонкою. Ми обоє виграли. Потрібно тільки навчитися жити поряд.

Я повернувся до нього. Обличчя Гуго мертвотно біліло під каптуром, що тісно його облягав.

— Що іще?

— Ще? Кгм… Ніколи не думав, що доведеться говорити такі речі. Ця твоя Фея Туманів молодець. Уже не знаю, що з цього вийде, але якщо небеса будуть милостиві до нового короля й нам не судилося випити гірку чашу поразки, при зустрічі з новою леді Гронвуда я першим вклонюся їй.

Він відійшов, а я нарешті зміг перевести подих.

Бігод помилявся. Я багато чого програв, але домігся головного. І титул графа Норфолка не мав жодного значення. Тепер ніяка сила не розлучить нас із Гітою.

Епілог

Лондон, 22 травня 1136 року.


Йому накинули на плечі мантію, розкішну, з важкого пурпурового сукна з пухнастим горностаєвим попліччям. На голові зграбно сиділа висока корона з зубцями-трилисниками, засіяна величезними сапфірами й облямована рядом молочно-білих перлин.