Бабі одяглася та вийшла з приміряльні. Продавчиня повірила на слово. Не заглядаючи у пакет, віддала їй нову записку. Бабі пішла, а продавчиня замріяно подивилась їй услід. Вона була доволі симпатична і теж не проти пограти в цю захопливу гру. Можливо, сьогодні ввечері вона дорікне своєму хлопцеві, що у нього не така багата фантазія. Але їй точно варто б поспішити. Деякі шаленства здаються цікавими тільки до певного віку.

Бабі не одразу зрозуміла, якою є нова адреса. Зрештою поїхала до Двох Піній. У садочку неподалік від її школи була лава, на якій вона часто цілувалася з Марко. Під нею вона знайшла білет лотереї «Аньяно» і нову записку. Полювання тривало. Поїхала до маленької ювелірної крамнички у центрі й була змушена заспівати там перед кількома клієнтами. Продавчиня дала їй пречудові сережки з бірюзою і нову записку. У магазині «Бенеттон» на неї чекали піджак та спідниця бордового кольору. Наступна записка привела її в магазин на вулиці Венето, де вона розгадала ребус і отримала гарнющі черевички зі шкіри у тон вбранню. Відтак полювання змусило її повернутися на вулицю Вінья Стеллуті. Старенька квіткарка з магазинчика перед площею праворуч дала їй молоду орхідею та ще одну записку. Неподалік — у барі-кондитерській «Евклід» для неї було оплачене її улюблене тістечко. Поки Бабі їла пісочний кошик з кремом та шматочками фруктів, касирка подала їй останню записку:

Ти їси свій кошик з кремом

Й втомлена уже, напевно,

Та подумай: що не так?

В чому відчуваєш брак?

Якщо без цього не можеш жити,

То варто на старт поспішити.

Бабі проковтнула останній шматок тістечка, з виноградинкою посередині. Витерла рота і вийшла на вулицю. Якби матір зустріла її зараз, то не впізнала б. На ній був чудовий бордовий костюм, елегантні шкіряні черевики, маленькі «Рей-бан», прегарні бірюзові сережки, орхідея у волоссі, а в кишені — потенційне багатство, лотерейний квиток. Але якби Рафаелла справді її побачила, вона була б щаслива. Тепер у Бабі на шиї був теплий кашеміровий шалик. Бабі звернула з площі Евкліда й зупинилася біля входу до Вілли Ґлорі. Саме там, де почалося полювання на скарби. Впізнала синю машину «GT» 16 клапанів з телефоном. Вбігла у парк. Марко був там, стояв нерухомо, спершись на дерево. Бабі підбігла до нього та обійняла. Марко витяг з-за спини троянду, яку ховав до цієї миті.

— Тримай, рибонько. Вітаю з чотиримісячним ювілеєм.

Бабі щасливими очима подивилась на троянду. Потім знову обійняла його за шию й пристрасно поцілувала. Вона була справді закохана. Як вона могла не бути закоханою після всього цього? Марко легко її відсторонив, усе ще тримаючи за плечі.

— Дай на тебе подивитись… Тобі дуже личить усе це вбрання. Ти дуже елегантна. А хто ж для тебе вибрав оці всі речі?

Марко поправив на ній блакитний шалик. Бабі дивилась на нього великими блакитними очима й усміхалася.

— Ти, мій любий.

Марко обійняв її. Пішли до виходу.

— Ти можеш залишити «Веспу» тут?

— Чому, куди ми йдемо?

— На аперитив, а потім, можливо, і повечеряти.

— Я маю попередити маму.

— Подзвониш їй з машини.

Бабі сіла в «GT». Марко, як джентльмен, сам поставив на передньому колесі «Веспи» протиугінний ланцюжок. Потім сів у машину і швидко поїхав у вечірньому дорожньому безладі. Бабі подзвонила додому. Її батьки пішли грати до Бонеллі. Даніела дала їй номер. Рафаелла була така зайнята картами, що слухала геть неуважно. Вони йшли їсти піцу. Там був, звичайно, і Марко, але також група інших друзів. «Веспу» вона залишить у Палліни й забере її завтра, Марко подарував їй шалик. Можливо, саме ця остання новина втішила Рафаеллу. Бабі отримала дозвіл.

Вечеряли у «Матрічано», піцерії-ресторані на вулиці Граккі в районі Праті, дуже відомому, тому що туди ходили актори та інші знаменитості.

Поговорили про полювання на скарби. Бабі розповіла, як її це потішило. Як складно було зрозуміти одну з адрес. Як сподобалися всі речі і як їй заздритимуть подруги. Марко відмахувався, але не зміг приховати, як він пишався цією ідеєю.

Пожартував, сказавши, що прибув на Віллу Ґлорі, непокоячись, що вона не зрозуміє якоїсь із записок і не приїде. Бабі вдала, що образилась. Марко усміхнувся їй. Бабі поправила волосся. Він погладив її руку. Тут увійшов уславлений актор разом з гарною й ще не відомою дівчиною. Та швидко здобуде славу, принаймні у журналі пліток «Novella 2000», зважаючи на те, як вона поводилась. Офіціант привітався з актором і одразу знайшов для нього місце. Бабі помітила його. Вона кілька разів обернулася й сказала про нього також Марко. Той підлив до її келиха, самовдоволено вдаючи байдужість до цієї новини. Більшість відвідувачів змусили себе поводитись як Марко. Хтось, не витримавши, обернувся подивитись на актора. Ще хтось привітався з ним, щасливий, що може показати всім, чий він друг. Актор відповів на привітання, а потім довірливо прошепотів своїй дівчині, що поняття зеленого не має, хто всі ці люди. Вона засміялася більш-менш щиро. З неї вийшла б непогана акторка. Багато хто продовжував їсти, ніби звик бачити знаменитостей щодня. Насправді незрозуміло, чому «Матрічано» був у такій моді. Люди туди йшли, щоб зустріти знаменитостей, але потім, коли ті приходили, вдавали, ніби не помічають їх.

Потім трішки прогулялися центром. Зайшли до «Джолітті» й узяли морозива. Бабі мало не посварилася з офіціантом, зажадавши подвійну порцію вершків. Марко заплатив націнку, аби вдовольнити її бажання. Потім, дискутуючи все ще про морозиво, офіціанта, «Джолітті» та подвійні вершки, майже незчулися, як опинилися вдома у Марко. Тихо відчинили двері, щоб не розбудити його батьків. Навшпиньках пройшли до його кімнати. Зачинили двері й тихенько увімкнули радіо. Ніжний поцілунок привів їх до ліжка. По «Теле Радіо Стерео» теплий жіночий голос представив наступний романтичний кліп. Місяць нахабно зазирав у вікно. У цьому чарівному присмерку Бабі дозволила пестити себе. Марко повільно зняв з неї костюм, який сам і подарував. Вона залишилась у бюстгальтері та трусиках. Він поцілував її між шиєю та плечима, погладив волосся, легко торкнувся грудей, вузького плаского живота. Потім притягнув її до себе.

Соромлива і трішки налякана, Бабі пильно дивилась на нього. Марко усміхнувся їй. Його білі зуби зблиснули в напівтемряві.

— Я був упевнений, що ти вибереш цей комплект. Ти дуже гарна.

Бабі злегка розтулила губи. Марко нахилився над нею, цілуючи. Вона, майже нерухома, несмілива та м’яка, прийняла його поцілунок. Тієї ночі по «Теле Радіо Стерео» передавали найкрасивіші з будь-коли написаних пісень. Чи принаймні так їм здавалося. Марко був милим та ніжним і довго наполягав на тому, щоб отримати дещо більше. Але марно. Отримав лише задоволення та честь побачити, яка вона без верхньої частини комплекту, ото й усе. Пізніше відвіз її додому. Провів до дверей і ніжно поцілував, тамуючи якусь дивну злість. Потім гнав машину крізь ніч. Згадав пісню Батісті про дівчину, схожу на торт з вершками. Щасливу, що її не з’їли.

«Авжеж, і я скуштував тільки одненьку ложечку». Потім подумав про полювання на скарби, про те, скільки він витратив. Про час, який згаяв на складання тих віршиків. Про місця, які вибирав, та про все інше. Тоді розвернувся і поїхав до дискотеки «Джильда». Ще одна думка розвіяла останні внутрішні заперечення: крім усього того, Бабі отримала ще й морозиво з подвійними вершками.

27 Вправи з перекладу з латинської або грецької мов в італійських ліцеях називають версіями.

28 «Il», або ж «Vocabolario della lingua latina di Luigi Castiglioni e Scevola Mariotti» — один із найвідоміших італійсько-латинських словників, що має близько 2270 сторінок. Уперше виданий 1966 року.

29 «RAI» — «Radiotelevisione italiana», державна телерадіокомпанія Італії, заснована 1924 року. Головний офіс розташований у Римі на пл. Мадзіні.

29

27

«Il», або ж «Vocabolario della lingua latina di Luigi Castiglioni e Scevola Mariotti» — один із найвідоміших італійсько-латинських словників, що має близько 2270 сторінок. Уперше виданий 1966 року.

«RAI» — «Radiotelevisione italiana», державна телерадіокомпанія Італії, заснована 1924 року. Головний офіс розташований у Римі на пл. Мадзіні.

Вправи з перекладу з латинської або грецької мов в італійських ліцеях називають версіями.

28

13

Раптом запала дивна тиша. Клас завмер, ніби підвішений у повітрі. Бабі оглянула дівчат поряд — своїх подруг. Милі, неприязні, худі, товсті, гарні, негарні, чепурненькі. Палліна. Хтось гарячково гортав книгу, інші занепокоєно втупилися в підручники. Одна з дівчат, особливо нервова, терла собі очі та чоло. Інша ховалася за сусідку попереду. Прийшов момент опитування. Джаччі провела своїм каральним перстом по журналу. Це було для годиться. Вона вже знала, де зупиниться.

— Джанетті!

Дівчина підвелася з-за парти, втрачаючи надію та трішки рум’янцю.

— Феста.

Сильвія також узяла свій зошит. Вона лише хвильку тому завершила списувати версію. Пройшла між двома рядами парт, підійшла до кафедри й подала зошит. Теж стала біля дверей, поряд із Джаннетті. Дівчата перезирнулись у відчаї, намагаючись підтримати одна одну. Джаччі відвела очі від журналу й оглянула клас. Деякі дівчата витримали її погляд, щоб показати, що вони спокійні та впевнені. Одна, насправді не підготована, відверто блефувала, майже напрошуючись відповідати. Всі серця натисли на акселератор.

— Ломбарді.

Палліна підвелася. Глянула на Бабі. Здавалося, вона прощається з подругою навіки. Потім пішла до кафедри, вже приречена на незадовільну оцінку.

Стала між Джаннетті та Сильвією Фестою. Остання усміхнулась їй. Потім пошепотіла: «Намагаймося допомагати одна одній», через що Палліна поринула у повний відчай. Першою опитували Джаннетті. Вона переклала уривок з версії, запнувшись на кількох наголосах. Відчайдушно шукала слова, які передавали б сенс італійською. Так і не змогла сказати, якою є початкова форма одного з дієслів давноминулого часу. Майже випадково вгадала дієприкметник майбутнього часу, а от з ґерундієм так і не склалося. Сильвія Феста невпевнено зробила першу частину перекладу — легшу. Не вгадала жодного дієслова, навіть близько. Майже зізналась, що списала версію. Відтак розповіла дивну історію про свою матір, якій було зле, як, зрештою, і їй самій у цей момент. Навдивовижу ідеально перелічила назви третьої відміни, середній рід множини.