Даніела швидко подолала останні сходинки й побігла назустріч Паломбі. Рафаелла побачила дочку і натисла на клаксон. Даніела впізнала звук, зупинилась і почала шукати очима матір. Рафаелла жестом наказала їй негайно йти до машини. Даніела кивнула. Потім підійшла до Паломбі й попрощалася з ним квапливим поцілунком у щоку.

— Па-па, тут моя матір, мушу йти. Здзвонимося увечері?

— Гаразд. Як твоя щока?

Даніела усміхнулася й потерла місце, в яке напередодні ввечері влучила Рафаелла.

— Краще, набагато краще! Тепер біжу, бо не хочу повторення.

Даніела усміхнулася, потім роззирнулася, перш ніж перейти дорогу. Побачила Степа та Полло, що стояли неподалік, і здивувалася. Хтозна, по кого вони приїхали. Зустрілась очима з Джованною та Стефанією, які ще спускались сходами. Хитнула головою, показуючи подругам на хлопців. Джованна, побачивши Степа, аж нижню губу собі прикусила, ніби кажучи: «Який солоденький!» Даніела усміхнулася. Вона мала рацію. Він був саме на десять з плюсом. Потім ще один гудок клаксона переконав її, що краще поспішити.

Нарешті вийшли найстарші класи.

Бабі й Палліна з’явились на сходах. Полло ляснув по плечу Степа.

— Ось, оця.

Степ глянув нагору. Побачив кількох старших дівчат, що спускалися сходами. Упізнав Бабі. Обернувся до Полло.

— Яка саме?

Полло вказав на Палліну.

— Ота з розпущеним чорним волоссям, маленька така.

Степ знову подивився вгору. Це мала бути дівчина поряд із Бабі.

Він сам не розумів чому, але йому було приємно, що то не Бабі була дивачкою, яка запросила на обід Полло й до того ж збиралася платити за нього.

— Гарненька. А я знаю ту, що поряд із нею.

— Та невже? Яким чином?

— Ми з нею вчора разом були в душі.

Полло ошелешено подивився на друга.

— Та що ти, бля, верзеш…

— Я тобі присягаюсь. Спитай у неї.

— Як це я в неї спитаю? Підійду і скажу: «Вибач, а ти вчора ходила у душ зі Степом?» Та припини!

— Ну, тоді я сам їй це скажу.

Полло зліз із мотоцикла і викинув недопалок. Палліна саме радила Бабі найкращі способи розповісти Рафаеллі про зауваження в щоденнику, коли вона побачила Полло.

— Ой, ні!

Бабі обернулася до неї.

— Що таке?

— Тут отой, що вчора у мене вкрав кишенькові гроші на тиждень.

— Який?

— Отой внизу.

Палліна вказала на Полло. А поряд із ним сидів на мотоциклі Степ.

— Ой, ні!

Палліна з тривогою глянула на подругу.

— Що таке? Він і в тебе гроші поцупив?

— Ні, його друг, той, що поряд — він учора затягнув мене під душ!

Палліна кивнула так, ніби це було звичайнісінькою справою, що якісь типи крадуть у них із сумочок або затягують їх у душ.

— А, я зрозуміла, але ж ти мені не розповідала!

— Сподівалася забути про це. Ходімо.

Рішуче зійшли вниз. Полло пішов назустріч Палліні. Бабі залишила їх з’ясовувати стосунки й жваво підійшла до Степа.

— Що ти тут робиш? Можна дізнатися, навіщо ти сюди приїхав?

Степ усміхнувся.

— Гей, спокійно! По-перше, це громадське місце, а по-друге, я супроводжую Полло, який іде обідати з отією.

Показав на Палліну. Бабі гнівно подивилась на нього.

— Доводжу до твого відома, що «ота» є моєю найкращою подругою. І що Полло — злодій, тому що він украв гроші.

Степ передражнив її:

— Доводжу до твого відома, що Полло є моїм найкращим другом, а не злодієм. Це вона запросила його на обід. І, до речі, усе оплачує. Гей, але чого ти така вередлива? Тобі свербить, що я не запрошую тебе на обід? То я запрошу, якщо хочеш… Достатньо, аби платила ти…

Бабі глянула на нього геть розлючено.

— Та послухати тільки…

Степ урвав її:

— Тоді зробімо так: ти завтра принесеш гроші, замовиш столик у гарному місці, а я, можливо, заїду по тебе… Гаразд?

— Та щоб я з тобою пішла!

— Ну, вчора ти зі мною таки пішла. І ще й чіплялася за мене.

— Кретин!

— Нумо, сідай, я тебе відвезу.

— Ідіот.

— Як так, що ти вмієш тільки лаятися? Зразкова дівчинка у формі, що ходить сюди, до Фальконьєрі, вся така правильненька — і так поводиться! Ні, це не годиться!

— Гівнюк.

Полло підійшов саме вчасно, щоб почути цей останній комплімент.

— Бачу, ви подружилися. То що, підете на обід разом із нами?

Бабі приголомшено подивилась на подругу.

— Палліно, не можу повірити! Ти підеш обідати з цим крадієм?

— Ну, принаймні поверну собі хоч щось, платить він!

Степ глянув на Полло.

— Яка падлюка… Ти ж мені сказав, що вона запрошує.

Полло усміхнувся другові.

— Ну, це справді так. Ти ж знаєш, я ніколи не брешу. Учора я поцупив у неї гроші й платитиму саме ними. Відтак, у певному сенсі, платить вона. То що, йдете з нами чи ні?

Степ зухвало глянув на Бабі.

— Мені шкода, але я маю їхати на обід до батька. Не засмучуйся. Пообідаємо разом завтра?

Бабі намагалася стриматись.

— Ніколи!

Палліна сіла на мотоцикл позаду Полло. Бабі подивилася на неї з гіркотою, вона почувалася зрадженою. Палліна спробувала заспокоїти її: — Побачимося пізніше, га? Я заїду по тебе!

Бабі хотіла йти. Степ її зупинив.

— А, зачекай, бо інакше я видаватимусь брехуном. Скажи це, будь ласка. Це правда, що ми вчора були в душі разом?

Бабі вивільнилась.

— Та йди ти під три чорти.

Степ усміхнувся до Полло.

— Це в неї така манера казати «так!»

Полло похитав головою і поїхав геть із Палліною. Степ залишився і дивився, як Бабі переходить дорогу. Йшла рішуче. Якась машина загальмувала, щоб не збити її. Водій засигналив. Бабі, навіть не обертаючись, сіла в автівку матері.

— Привіт, мамо!

Бабі поцілувала Рафаеллу.

— У школі все добре?

— Дуже добре, — збрехала.

Отримати двійку з латини і зауваження у щоденник — це насправді не те, що можна назвати «дуже добре».

— Палліна не прийде?

— Ні, вона повернеться своїм ходом.

Бабі подумала про Палліну, яка їхала на обід із тим типом, Полло. Абсурд. Рафаелла нетерпляче загула у клаксон.

— Та зрештою, де поділась Джованна? Даніело, ти ж мала їй сказати.

— Ось вона, підходить.

Джованна, білява дівчина з невиразним обличчям, повільно перейшла дорогу й сіла в машину.

— Вибачте, синьйоро.

Рафаелла не відповіла. Перемкнула на першу й рвонула вперед. Рвучкість цього від’їзду була вже достатньо красномовною. Даніела подивилась у віконечко. Її подруга Джулія стояла там, перед школою, і розмовляла з Паломбі. Даніела розлютилася.

— Це нестерпно! Щоразу, коли мені хтось сподобається, з’являється Джулія і клеїть дурну. Неймовірно просто. Здається, вона це навмисно. Спочатку Паломбі ненавиділа, а тепер будь ласка — баляндраси точить.

Джулія завважила «Пежо». Попрощалася з Даніелою і жестом показала, що зідзвоняться сьогодні ввечері. Даніела подивилась на неї з ненавистю і нічого не відповіла. Потім обернулася до сестри.

— Бабі, а Степ по тебе приїжджав?

— Ні.

— Як це ні, я бачила, як ви розмовляли.

— Він просто проїжджав повз.

— Ну то могла б і з ним повернутися. Ось він!

Степ саме на повній швидкості проїхав повз «Пежо». Рафаелла крутонула кермо вбік, налякана. Даремно. Степ ніколи б з нею не зіштовхнувся. Він вираховував відстані до міліметра.

«Хонда 750» нахилилась двічі чи тричі, мало не торкаючись інших машин. Потім Степ, у своїх темних окулярах, злегка повернув голову й усміхнувся. Він був упевнений, що Бабі на нього дивиться. І не помилявся. Перемкнув передачу і, не зупиняючись на червоне світло, в’їхав на вулицю Сьяччі. Машина, що їхала праворуч від нього, засигналила, що було зрозуміло. Доссі не встиг прочитати номери. Мотоцикл зник, об’їхавши інші машини. Рафаелла зупинилась на світлофорі та обернулася до Бабі.

— Якщо ти ще бодай раз насмілишся сісти позаду цього типа, я не знаю, що тобі зроблю. Він ідіот. Ти бачила, як він кермує? Бабі, я не жартую. Не хочу, щоб ти з ним їздила.

Мабуть, її мати мала рацію. Степ кермував, як навіжений. Однак учора позаду нього, посеред ночі, із заплющеними очима, у тиші, вона не боялася. Навпаки, ця поїздка їй сподобалась. Бабі відкрила торбу з супермаркету й відщипнула м’який шматок білої піци. Не можна ж контролювати себе постійно. Потім, у пориві цілковитого епатажу, вирішила, що це слушний момент.

— Мамо, я маю зауваження у щоденнику.

32 Мається на увазі шлягер «Треба перепаркувати машину» (1989) поп-співака і коміка 1980-х Франческо Сальві.

32

Мається на увазі шлягер «Треба перепаркувати машину» (1989) поп-співака і коміка 1980-х Франческо Сальві.

18

Степ налив собі пива й увімкнув телевізор. «Videomusic» показував кліп «Aerosmith» — «Love In An Elevator» . Стівен Тайлер зустрічався у ліфті з ураганною тьолкою. Тайлер, що мав обличчя удесятеро гарніше за Міка Джаґґера, гідно поцінував красу дівчини. Степ подумав про свого батька, який сидів навпроти. Хтозна, чи він теж зацінив. Батько взяв пульт зі столу й вимкнув телевізор. Його батько був як Паоло, не вмів цінувати красу.

— Ми з тобою не бачилися вже три тижні, а ти сідаєш дивитися телевізор. Поговоримо, ні?

Степ відпив пива.

— Гаразд, поговоримо. Про що ти хотів говорити?

— Хочу знати, чим ти надумав займатися…

— Не знаю.

— Що означає — не знаю?

— Означає, що я ще не знаю.

Помічниця по господарству увійшла з першою стравою33. Поставила пасту в центрі столу. Степ глянув на вимкнений телевізор. Хтозна, чи Стівен Тайлер уже зробив своє сальто-мортале наприкінці кліпу. Сорок років — і все ще може. Неймовірна фізична форма. Сила природи. А він буде ще кращим у сорок років. Поглянув на свого батька. Тому було дещо складно навіть накласти собі спагеті в тарілку. Степ уявив, як батько усього кілька років тому робить сальто-мортале. Неможливо. Було простіше уявити Паоло у ліжку зі своєю секретаркою. Батько передав йому пасту. Вона була з натертим хлібом і анчоусами. Його улюблена, та, яку йому завжди робила матір. Страва не мала спеціальної назви. Спагеті з тертим хлібом та й годі. Навіть якщо там були також анчоуси. Степ наклав собі страви. Згадав ті рази, коли їв за цим столом, у цьому домі, з Паоло та матір’ю. Зазвичай до столу ще подавали маленьку тарілочку з додатковим соусом. Паоло і батько його не хотіли, тож діставалося все йому. Матір клала йому соус потроху на пасту чайною ложечкою. Зрештою усміхалася й перекладала весь соус з тарілочки в його порцію. Це була його найулюбленіша страва. Як знати, чи батько навмисне обрав саме її. Вирішив не говорити про це. Сьогодні маленької тарілочки не було. І багатьох інших речей теж більше не було. Батько чемно витер собі губи серветкою.