— Камоміллою?

— Так називають тих, що їздять позаду — бо їх прив’язують до водія подвійним ременем від «Камомілла». Правило таке, що вони мусять сидіти обличчям назад, інакше не рахується.

— Обличчям назад… інакше не рахується? Палліно, ти геть здуріла? Я вже майже шкодую, що пожертвувала собою заради тебе…

— Та чим ти пожертвувала?

— Як це «чим»? Зауваження і все інше!

— Та ну, ото ти завелася із цим зауваженням!

— Поки що я покарана і не можу виходити до понеділка.

— Добре, але ж я й не прошу тебе йти зі мною. Тільки поради хочу: мені йти?

— Дивитись на тих, хто ганяє, — ще більший ідіотизм, аніж ганяти самій. А ти роби як знаєш.

— О, мабуть, ти маєш рацію. До речі, я сказала Демі, що тепер я дівчина Полло. Ти задоволена?

— Я? Мені що до того? Він твій друг. Я лише завважила, що якби він про це дізнався від когось іншого, то засмутився б!

— Так, я зрозуміла. Насправді він це чудово сприйняв. Він навіть здався мені щасливим. Бачиш, як ти помилялася. Неправда, що він закоханий у мене.

Бабі наблизилась до дзеркала. Рушником для обличчя протерла від пари. З’явилось її зображення з телефоном у руці й засмученим виглядом. Іноді Палліна просто бісить.

— Ну то це на краще, ні?

— Знаєш, Бабі… Ти мене переконала. Я не поїду на перегони.

— Молодець! Почуємось пізніше. Подзвони мені потім, я все одно вдома.

Бабі вийшла з ванної. Пройшла повз Даніелу й віддала їй телефон. Даніела нічого не сказала, але вигляд у неї був роздратований, вона давала зрозуміти, що сестра занадто довго висіла на телефоні. Бабі пройшла до своєї кімнати й почала сушити волосся. Зайшла Даніела з телефоном у руках.

— Це Дема. Не буду повторювати, що діє те попереднє прохання.

Бабі вимкнула фен і взяла телефон.

— Привіт, Демо, як справи?

— Дуже погано.

Бабі слухала мовчки. Здавалося, що пісня Марко Мазіні була написана для нього38. Він був у відчаї. Ні, мабуть, для нього треба було написати окрему пісню. Він був знищений. Дема поставив їй тисячу запитань.

— Ну як же, стільки часу ходжу за нею, а вона стає дівчиною отого! Він узагалі хто?

— Його звати Полло, більше нічого не знаю.

— Полло? Ну й імення!39 Що вона сподівається там знайти? Він один із тих хуліганів, що приходили тоді на вечірку до Роберти. Гарна компанія… І Палліна у нього закохалася!

— Та яке закохалася, Демо… Він їй, мабуть, просто подобається!

— Ні, ні, закохалася. Вона сама так сказала!

— Ти ж знаєш, скільки всього говорить Палліна, ні? Ти її знаєш краще за мене. Сьогодні ввечері вона, приміром, хотіла їхати дивитися перегони на Олімпійському… За п’ять секунд передумала. Бачиш, яка вона? Можливо, вона скоро зрозуміє свою помилку, і повернеться все, як було. Ну ж бо, Демо, побачиш, що так і буде.

Дема замовк. Він повірив у її слова, або принаймні хотів би повірити. «Бідолаха, — подумала Бабі. — Ага, “слава Богу, що він не закоханий!”» Дема знову заговорив. Він здавався вже спокійнішим: — Так, мабуть, ти маєш рацію. Можливо, все буде саме так.

— Побачиш, Демо, це лише питання часу.

— Так, будемо сподіватися, що його не знадобиться занадто багато. — Спробував видатись дотепним. — Бабі, будь ласка, не кажи нічого Палліні про цей дзвінок!

— Ну звісно. І вище носа, еге ж?

— Так, дякую.

Поклали слухавки. Увійшла Даніела.

— Та ти що, Палліна стала дівчиною Полло?! Очманіти! І Дема, звичайно, знищений!

— Так, бідолаха. Він уже сто років як за нею упадає.

— У нього не було шансів! Він — класичний «друг жінок».

Після цієї жорсткої оцінки Даніела взяла телефон, але не встигла переступити поріг, як він знову задеренчав.

— Алло? Так, зараз я тобі її передам. Бабі, будь ласка, не виси на ньому годинами.

— Хто це?

— Палліна.

— Я постараюся!

Бабі взяла телефон.

— Ти розлучилася з Полло?

— Ні!

— Шкода…

— З ким ти говорила, що було весь час зайнято?

— З Демою, він знищений.

— Ні!

— Так, він це дуже погано сприйняв! Неборака, просив не говорити тобі цього. Будь ласка, роби вигляд, що нічого не знаєш, га?

— Може, мені не треба було розповідати йому, що я тепер дівчина Полло?

— Та що ти кажеш, Палліно, якби він про це сам дізнався, було б гірше.

— Я могла сподіватись на те, щоб не говорити йому до останнього.

— До останнього чого? Могла б просто не гуляти з Полло.

— Не будемо про це. Хочу сказати: я вирішила, що ідіотам набагато веселіше живеться на світі.

— І що?

— А те, що я таки поїду на перегони.

Бабі похитала головою. Волосся вже висихало саме.

— Добре, розважайся.

— Мені подзвонив Полло, він скоро по мене заїде. Як на твою думку, мені варто піти туди і розважатися чи дивитися перегони й робити вигляд, що мені трохи нудно? Ніби я нічого не відчуваю і звикла до мурашок?

Це було вже занадто. Бабі вибухнула.

— Слухай, Палліно. Іди на перегони, ганяй на мотоциклі, ставай на переднє колесо, гуляй зі всіма хуліганами на світі, але, будь ласка, не будь Моретті!40

Палліна розреготалася.

— Маєш рацію. Слухай, зроби мені, будь ласка, останню послугу. Оскільки я не знаю, о котрій завершуються перегони, то сказала матері, що після них піду ночувати до тебе.

— А якщо твоя мати подзвонить?

— Та яке там подзвонить. Вона ніколи мене не шукає… Ти маєш залишити мені ключі під килимком. На звичному місці.

— Гаразд.

— О, не забудь про це, га? Бідний Дема! Як гадаєш, мені треба щось зробити?

— Палліно, мені здається, що сьогодні ти вже достатньо начудила.

Бабі вимкнула телефон. Даніела майже вирвала його з її рук.

— На щастя, я попросила тебе не довго розмовляти, еге ж.

— Я що можу зробити? Ти ж чула, який там шарварок зчинився. Будь ласка, не кажи нікому про Полло та Палліну.

— Та кому б це я казала?!

Телефон знову задеренчав. Це була Джулія.

— Можна дізнатися, хто у вас розкочегарив телефон?

— Привіт, Джулі. Вибач, це моя сестра.

Даніела пройшла до своєї кімнати. Ледве встигла зачинити за собою двері, і більше не витримала: — Джуліє, ти ще не знаєш новини! Палліна стала дівчиною Полло!

— Ні!

— Так! Дема знищений! Але, будь ласка, не розповідай про це нікому.

Джулія її запевнила:

— Та ні, що ти.

Потім вислухала решту історії, уже розмірковуючи, що на це скажуть незабаром Джованна та Стефанія.

38 Ідеться про пісню «Disperato» («Він у відчаї») Марко Мазіні, Джанкарло Бігацці та Джузеппе Даті.

39 Pollo з італійської — курча, курятина.

40 Алюзія на фільм Нанні Моретті «Це бомба» (1978), де діє нерішучий герой, який часто сумнівається у такому стилі: «Що робити з вечіркою? Піти туди, щоб помітили мене, чи не піти, щоб помітили мою відсутність?»

Алюзія на фільм Нанні Моретті «Це бомба» (1978), де діє нерішучий герой, який часто сумнівається у такому стилі: «Що робити з вечіркою? Піти туди, щоб помітили мене, чи не піти, щоб помітили мою відсутність?»

Pollo з італійської — курча, курятина.

Ідеться про пісню «Disperato» («Він у відчаї») Марко Мазіні, Джанкарло Бігацці та Джузеппе Даті.

40

38

39

22

Бабі вийшла зі своєї кімнати. На ній був теплий м’який халат, під ним — фланелева піжама блідо-голубого кольору, на ногах — теплі капці. Душ допоміг зняти напругу від джоґґінгу, але було геть невесело. Дієта не дозволяла їй нічого іншого, крім одного нещасного зеленого яблука. Пройшла коридором. І в цю мить почула, як повернувся ключ у замковій щілині вхідних дверей. Її батько. «Тату!» Бабі побігла йому назустріч.

— Бабі.

Батько був розлючений. Бабі зупинилась.

— Що трапилось? Не кажи мені, що я погано поставила «Веспу» і тобі не вдалося загнати машину в гараж!

— Та кого гребе та «Веспа»! Сьогодні до мене приходили Аккадо.

При цих словах Бабі зблідла. Чому ж вона раніше про це не подумала? Вона повинна була розповісти батькам про все, що сталося.

Рафаелла, яка щойно завершила мити два зелені яблука, готуючи таким чином вечерю, зайшла у вітальню.

— Що хотіли від тебе Аккадо? Що трапилось? До чого тут Бабі?

Клавдіо зиркнув на дочку.

— Не знаю. Скажи сама, Бабі, до чого там ти?

— Я? Ні до чого!

Даніела з’явилась у дверях.

— Це правда, вона там ні до чого!

Рафаелла обернулась до Даніели.

— А ти замовкни, тебе ніхто не питає.

Клавдіо повернувся до Бабі й узяв її під лікоть.

— Можливо, це й не твоя вина, але до тебе все те має стосунок, ще й який! Аккадо поїхав до лікарні. У нього носова перегородка у двох місцях зламана. Кістка увігналась усередину, і лікар сказав, що якби на пів сантиметра глибше, то встромилася б у мозок.

Бабі мовчала. Клавдіо був приголомшений.

— Може, ти не зрозуміла, Бабі. Ще пів сантиметра, і Аккадо помер би.

Бабі ковтнула. Їсти більше не хотілося. Навіть яблука. Рафаелла з тривогою подивилась на дочку і, зваживши на її ошелешеність, узяла більш спокійний та врівноважений тон: — Бабі, будь ласка, ти можеш розповісти мені, що там за історія?

Бабі підвела блакитні очі. Вони були світлі й перелякані. Ніби вона уперше в житті бачила свою матір. Почала з «нічого, мамо» і повела далі, змальовуючи все. Свято; непрохані гості; Кіко, що подзвонив у поліцію; оті типи, які зробили вигляд, що повтікали, а насправді чекали на них під будинком. Гонитва, понівечена «BMW». Кіко зупинився; хлопець на синьому мотоциклі побив його. Аккадо втрутився, і той хлопець побив його також.

— То Аккадо залишив тебе саму з отим хуліганом і не забрав до себе у машину?

Раффаела була шокована. Бабі не знала, що відповісти.