— Так, але гепатись я буду з твого мотика!

— Тоді ні! Я його щойно відремонтував.

— Степе! Степе!

Він обернувся. Його гукала Палліна, яка сиділа на підмурку поряд із ґратами.

— Браво! Ти був просто молодчина!

Степ усміхнувся їй. Потім побачив Бабі, яка стояла поряд із нею. Підняв праву руку, показуючи її зелену бандану.

— Мені просто пощастило!

Степ перемкнув на першу і, з Полло на задньому сидінні, проїхав між людьми, ніби між кеглями — подався забирати заслужені призові.

Перед Бабі та Палліною зупинилась Маддалена. Позаду неї на «Boxer» сиділа білява дівчина, дещо повна. Її подруга тримала ноги на педалях, умостившись на передньому краєчку сидіння, але все одно заднє колесо було сплюснене. Маддалена жувала «Вігорсол», не закриваючи рота.

— Це не просто везіння. Це насамперед сміливість, сила волі. Можна дізнатись, що роблять дві такі мишачі душі, як ви, в такому місці?

Товстуля позаду всміхнулася.

— Еге ж, і чому це ви вештаєтеся без форми? Хіба ви не дві задаваки із Фальконьєрі? Ні, з Путаньєрі… Хіба її не так називають? Кажуть, ви там усі повії!

Палліна поправила на собі кашкета.

— Слухай, гладухо! Ти до нас звертаєшся? Якщо тобі щось свербить, то скажи про це та й годі. Не тягни.

Маддалена вимкнула «Boxer».

— Річ у тім, що ти маєш пасок «камомілли», а насправді не можеш собі того дозволити.

— І хто ж це вирішив?

— Тоді чому ж ти не ганяла?

— Бо не ганяв мій хлопець. Я ганяю тільки з Полло. Тому що, може, ти не знаєш… — Палліна зверталась до повної дівчини позаду Маддалени: — …але я — дівчина Полло.

Білявка зробила гримасу. Їй те таки свербіло. Палліна навмисно їй таке сказала: знала, що та — «зацікавлений покупець». Маддалена тицьнула пальцем у Бабі: — А вона? Вона що тут робить? У неї навіть паска нема. Ти хіба не знаєш, що це місце зарезервоване тільки для «камомілл»? Або ти ганяєш, або йдеш звідси.

Бабі обернулась до Палліни й зітхнула:

— От ще чергової жлобихи нам бракувало!

Маддалена напружилась.

— Що ти сказала?

Бабі їй усміхнулась.

— Я сказала, що наразі бракувало моєї черги.

Маддалена залишилась незворушною. Можливо, вона справді не розчула. Бабі розстібнула куртку на Палліні.

— Ну ж бо, дай мені цей пасок.

— Що? Ти жартуєш?

— Ні, давай же, дай мені його. Якщо це так хвилююче — бути «камоміллою», то я хочу спробувати.

Витягла пасок. Палліна зупинила її.

— Дивись, якщо ти його справді вдягнеш, а потім тебе виберуть, то ти муситимеш ганяти. Одного разу сюди прийшла дівчина, яка випадково вдягла паска від «Камомілла», просто тому, що він їй подобався. То її змусили сідати на мотоцикла і ганяти хоч-не-хоч.

Бабі подивилась на неї запитально.

— Ну? І як то закінчилось?

— Добре, їй нічого не сталося, вона не впала. Здається, ти її навіть знаєш. Це Джованна Бардіні з другого «Б».

— Хто, ота гуска? Тоді це будь-кому під силу.

Палліна віддала їй пасок.

— Так, але не знаю, чи ти це помітила… Джованна тепер завжди носить одяг на бретелях.

Бабі глянула на неї. Палліна зробила кумедну гримаску. Потім обидві вибухнули сміхом. Насправді вони намагались лише применшити драматичність моменту. Бабі вдягла пасок. Обв’язалася ним двічі й затягнула на талії. Потім трішки прикрила його курткою. Було б неслушно зараз кидати виклик долі. Водночас вона не хотіла віддавати моральну перемогу цим двом жлобихам, що блимали на них з мопеда.

— Ах, круто! Тепер і я «камомілла».

Жахливий жлоб рвучко зупинився на мотоциклі просто перед ними. Він мав голену потилицю і бичачу шию, що зухвало стирчала із куртки захисного кольору з помаранчевими манжетами.

— Гей, «камомілло»! Залізай!

Бабі показала на себе, не вірячи власним вухам.

— Хто, я?

— А хто ж іще? Ну ж бо, рухайся, ну, скоро ж почнеться. Привіт, Маддо.

Жлоб, окрім жахливого вигляду, мав ще один недолік. Він був другом Маддалени.

Бабі підійшла до Палліни.

— Ну, па-па, я йду. Потім розповім тобі, як воно.

— Так, звісно.

Палліна стояла перед нею нерухома й стривожена.

— Послухай, Бабі, мені шкода…

— Та ні, що ти таке кажеш. Я гадаю, що це круто — бути «камоміллою», і я хочу спробувати. Ти тут ні до чого.

Палліна обійняла її й прошепотіла на вухо:

— Ти чемпіонка.

Бабі усміхнулась їй, потім пішла до жлоба та його мотоцикла. Раптом вона згадала цю фразу. Вона її вже чула — сьогодні вранці, і одразу по тому отримала гарненьке зауваження. Вона приносить біду? Чорт забирай Палліну, «камомілл» і ті миті, коли вона починає вірити в те, що є чемпіонкою. Маддалена у цей час теревенила зі жлобом, який нещадно газував.

— Я б з тобою поїхала, але вже ганяла зі Степом.

— Я тебе бачив. Саме тому не питав у тебе. Гарні перегони вийшли.

Бабі було складно забратися на мотоцикла задом наперед. Жлоб допоміг їй. Бабі розстібнула пасок. Тип підперезався ним і передав їй. Бабі ледве зуміла застібнути його на останню дірочку. Тип був ще й гладкий.

Те черево мало їздити саме, без супроводу. Які там «камомілли»! На додачу Маддалена ще й сильно ляснула жлоба по куртці.

— Ну ж бо, покажи їм, на що ти здатний. Я впевнена, що ти виграєш!

Потім усміхнулась Бабі.

— Побачиш, тобі буде дуже весело там, позаду. Даніло так стає на заднє колесо — просто диво!

Бабі не встигла відповісти. Жлоб газонув і помчав уперед. Даніло! Ось на кого на літеру Д натякало їй яблуко! «Д» від Даніло. Або гірше — від «Доля». Вона ледь устигла помітити вдалині на підмурку Палліну, яка вітала її, махаючи рукою. Зрозуміла, що навіть за всього бажання не могла б відповісти на привітання. Чорти б забрали ту Палліну! Мотоцикл загальмував, майже вклякнувши на передньому колесі. Бабі через інерцію полетіла назад, на спину Даніло. Неможливо було втриматись ногами, сидячи задом наперед.

— Спокійно, дівчинко.

На думку цього типа, його теплий та глибокий голос мав би її заспокоїти. Однак отримав протилежний ефект. «О Господи!» — подумала Бабі.

«Спокійно, дівчинко». «Це має бути кошмарний сон. Оцей пасок від “Камомілли”, що стягує мені талію. Я ж “Камоміллу” взагалі ніколи не носила, навіть коли та була модною. Це має бути кара».

Тип із пов’язкою на оці на жовтому мотоциклі загальмував поряд. Гак. Вона його кілька разів бачила на площі Евкліда. Позаду нього сиділа кучерява дівчина із занадто наквецяними помадою губами. Цілковито щаслива бути «камоміллою». Дівчина привіталася з нею. Бабі не відповіла. У роті їй пересохло. Відвернулася. Гарний високий хлопець із довгими волоссям на потилиці й пером птаха, підвішеним до сережки, зупинився праворуч від неї. Бак його мотоцикла був пофарбований за допомогою аерографа. Там був намальований захід сонця, хвилі та пляж. І серфінгіст. Серфінг — це точно набагато безпечніше, аніж їхати як «камомілла». Під малюнком був напис: «Бале…». Бабі нахилилась, але однак не змогла прочитати його цілком. Решта напису їй закривали «501» того типа. Хлопець витяг з кишені куртки папірець. Піднявся на ногах, наблизився до дзеркальця. Викрутив його догори, там з’явилось відображення місяця. Бабі глянула на бак. Тепер напис читався весь. Балерун. Ну звичайно, вона ж про нього чула. Кілька разів вона навіть бачила його там, перед школою. Казали, що він вживає наркотики. Балерун висипав уміст пакетика на дзеркальце. Кругловида блідота місяця закрилася білотою куди менш невинного порошку. Балерун нахилився. Приклав туди згорнуту трубочкою банкноту в десять тисяч лір і вдихнув. Місяць раптом знову заблищав у маленькому люстерку. Він став блискучішим і мрійливішим — принаймні для його очей, тепер більш відважних, хоча й ненадовго. Балерун провів пальцем по дзеркальцю, зібрав останні крихти цієї штучної радості і намастив собі їх на зуби. Посміхався без будь-якої справжньої причини. Він був біологічно щасливий. Запалив цигарку. Дівчина позад нього, волосся якої було забране під пов’язку, здавалось, нічого не помітила. Цигарку від нього вона однак прийняла. Зрештою, це був куди менш компрометуючий гріх. «Отже, те, що казали про Балеруна, — правда. Так не чесно, — подумала вона. — Не можна ганяти під наркотиками. Це не спортивно. Тим паче, якщо потім тебе пошлють на антидопінг, то все розкриється». Потім згадала. «Що я таке кажу? Це ж не кінні перегони! Тут немає нічого законного. Тут можна навіть бавитися наркотиками. Тут ганяють на швидкості у сто п’ятдесят на годину на одному колесі й з якоюсь бідолахою за спиною на додачу. Я — та бідолаха. Я — “камомілла”». Подивилась на людей довкола себе. Усі кричали. Був страшенний ґвалт. «І що я роблю в такому місці?»

Зв’язана позаду такого жлоба, як Даніло; на модифікованому мотоциклі; щоб ганяти, змагаючись з Гаком та Балеруном — останній, до того ж під наркотиками.

Їй захотілося плакати. Чорт забирай ту Палліну!

Степ щойно забрав свої двісті тисяч лір, коли Полло підштовхнув його ліктем.

— Гей, дивись-но, хто там, — Полло показав на мотоцикл, готовий до старту.

— Де? — Степ не зрозумів, куди слід дивитись.

— Ота позаду на мотоциклі Даніло — це хіба не подруга Палліни?

Степ примружився. Овва! Це була Бабі.

— І правда, — він замахав рукою з банданою й заволав її ім’я.

— Бабі! — вона почула, що її кличуть.

Це був Степ. Вона його впізнала. Він вітав її. І розмахував її банданою.

Прошепотіла майже самій собі: «Будь ласка, Степе, я хочу злізти звідси. Допоможи мені. Степе, Степе!»