Потім підняла одну руку, щоб попрохати його жестом підійти. У цю мить Сіга свиснув. Публіка заволала. Це було як вибух. Мотоцикли рвонули вперед, ревучи. Бабі знову притислася до Даніло, перелякана. Всі три мотоцикли стали на одне колесо. Бабі опинилась головою вниз. Їй здавалося, що вона майже на землі. Бачила асфальт, який швидко біг перед обличчям. Спробувала закричати, та мотоцикл ревів, а вітер куйовдив їй волосся. Не вийшло ні звуку. Пасок сильно стискав їй живіт. Нудило. Заплющила очі. Так було ще гірше. Здавалось, що вона зараз зомліє. Мотоцикл продовжував їхати на одному колесі. Переднє колесо трішки опустилось. Даніло ще газонув. Мотоцикл задерся вгору, і Бабі опинилась ще ближче до асфальту. Думала — зараз перекинеться. Один доторк до гальм — і мотоцикл ледь опустився. Так було вже краще. Бабі роззирнулась. Люди тепер змішались в одну різнобарвну групу, дещо розмиту. Чутно було тільки вітер і звуки інших мотоциклів.

Балерун був справа, трохи позаду від них. Його довге волосся виструнчував вітер, а переднє колесо, здавалось, нерухомо зависло в повітрі. Гак був ще трохи далі.

Даніло вигравав. Вона вигравала. Маддалена мала рацію. Він так стає на заднє колесо — просто диво! Бабі була оглушена. Почула звук праворуч. Обернулася. Балерун ще дужче газонув, перемикаючи передачі. Його мотоцикл встав занадто вертикально. Сухий удар по гальмах. Переднє колесо бахнулось об землю занадто швидко. Амортизатори... Мотоцикл підскочив на передньому колесі. Потім нахилився праворуч. Балерун спробував його втримати. Кермо вислизнуло йому з рук. Мотоцикл пішов ліворуч, зісковзуючи боком, потім знову праворуч, вихляючи заднім колесом. Балерун та дівчина позаду, зв’язані разом, вилетіли із сідла цього коня з навіженим мотором, що складався з толок та оскаженілих циліндрів. Впали, все ще зв’язані. Їх розділило трохи згодом, через твердість асфальту. Їхній пасок «Камомілла» був розірваний болем швидкості; вони зісковзнули отак, усе ще близько одне до одного на коротку мить, підскакуючи та обдираючи шкіру. Мотоцикл, тепер вільний від них, продовжив свій швидкий біг. Потім упав на землю, проїхав по асфальту, розкидаючи іскри, вкляк колесом, відтак прокотився перевертом ще десь зо сто метрів. Наприкінці зробив щось на кшталт перекиду. Бабі побачила, як він пролітає поряд із нею — високо у темному небі ночі. Скочив у небо метрів на п’ять зі своєю все ще увімкненою фарою, що освітлювала все довкруги. Намалював там світлом арку. Потім, після останнього незграбного зісковзування, упав на землю, підскакуючи та ламаючись, розкидаючи за собою тисячі маленьких шматочків сталі та кольорового скла. Тоненькі вогняні іскри, гаснучи, супроводили його до кінця подорожі.

Гак та Даніло зупинились. Глядачі на хвильку замовкли, а потім усі зрушили. У сідлах «Весп», «Si», «Boxer», «SH 50», вкрадених «Пежо», мотоциклів з різною літражністю, «Ямах», «Судзукі», «Кавасакі», «Хонд», «Метрополісів».

Армія мопедів зрушила, ревучи. Усі поспішали до місця аварії. Балерун звівся на одній нозі. Друга виглядала з розірваних джинсів, поранена й понівечена, кров текла з коліна. Горб під курткою вгорі означав, що плече йому вибило, а з лоба струменіла цівка темної крові, збігала по шиї і, пофарбувавши в червоне пір’їну-сережку, зупинялась на викоті футболки «Fruit». Балерун глянув на знищений мотоцикл. Нахилився й погладив його по баку. Частина пляжу геть злущилась. Серфінгіста більше не було, його змило хвилею розпеченого асфальту.

Усі з’юрмились довкола дівчини. Вона лежала долі. Права рука висіла їй, вигнута боком — зламана. Дівчина плакала від страху, голосно схлипуючи. Пов’язка загубилась. Геть обідрані руки були всі в крові. Це її налякало ще дужче. Знову у відчаї лягла на землю. Не розуміла, як їй насправді пощастило.

Бабі вивільнилась із лещат своєї «Камомілли». Злізла з мотоцикла. Перші кроки були непевними. Не трималась на ногах через хвилювання. Зайшла у натовп. Жодного знайомого обличчя. Чула стогони дівчини, що лежала плазом на землі. Пошукала Палліну. Аж тут почула ще один свисток. Довший. Що це було? Починалися ще одні жахливі змагання? Всі кинулися хто куди. Люди наштовхувались на неї. Мопеди черкали об неї. Почулись сирени. Неподалік з’явились дві машини. На їхніх дахах миготіло блакитним. Поліція. Її ще бракувало. Треба дістатися до «Веспи». Довкола метушливо втікали хлопці. Хтось кричав, інші небезпечно наштовхувались один на одного. Якась дівчина на мопеді впала за кілька метрів від неї. Бабі побігла. Інші машини муніципальної поліції зупинялись довкола. Ось Бабі побачила свою «Веспу». Спасіння. Раптом щось її заблокувало на півдорозі. Хтось схопив її за волосся. Це був поліцейський. Він грубо струсонув її, кидаючи на землю, і рвучко потяг ззаду за волосся. Бабі закричала від болю, коли її тягло асфальтом, у той час як кілька пасм відірвалися. Раптом поліцейський відпустив її. Удар у центр живота змусив його скластися навпіл. Це був Степ. Поліцейський спробував відповісти на удар. Степ його потужно відштовхнув, і той упав. Потім допоміг Бабі підвестися, посадив на свій мотоцикл позаду і газонув на повну. Поліцейський отямився, скочив у машину, де за кермом сидів його колега, і вони рушили навздогін. Степ легко об’їжджав людей та машини, зупинені поліцією. Журналісти, що були попереджені про цю пастку, вже прибули і робили фото. Степ став на заднє колесо і натиснув акселератор. Об’їхав ще одного поліцейського, який наказував йому зупинитись. Довкола — скаженство спалахів.

Степ вимкнув фари і нахилився над кермом. Машина муніципальної поліції з постраждалим поліцейським об’їхала групу збоку і, виючи сиренами, уже наступала їм на п’яти. Степ перемкнув передачі, нахилився на повороті, втікаючи у напрямку площі Ірнеріо. Бабі міцно притислася до нього. Тепер вона була ще дужче налякана. Це було гірше, ніж бути «камоміллою». Машину муніципальної поліції занесло на повороті. Вона відновила зчеплення коліс з дорогою і знову помчала за ними. Степ трохи проїхав забороненим відтинком і в’їхав зліва вниз вулицею Дель Казалетто. У лівому боковому дзеркальці дещо згодом з’явилось блакитне миготливе світло. Поліцейські були позаду.

— Затули ногою номер.

— Що?

— Затули останню цифру номерів ногою.

Бабі виставила назад праву ногу, намагаючись затулити номер. Нога зісковзнула.

— У мене не виходить.

— Облиш. Як так, що ти нічого не вмієш робити?

— Доводжу до твого відома, що я ще ніколи не тікала на мотоциклі. І сьогодні також воліла б уникнути цього досвіду.

— Може, ти воліла б залишитись у руках того поліцейського, який хотів зняти з тебе скальп?

Степ перемкнув передачі й звернув праворуч. Заднє колесо ковзнуло шиною по асфальті. Бабі вчепилася у хлопця й закричала: — Гальмуй!

— Жартуєш? Якщо вони мене вхоплять зараз, то відберуть мотоцикл.

Автівка муніципальної поліції в’їхала на вуличку, і її знову занесло. Степ помчав униз узвозом на швидкості сто вісімдесят за годину. Чулося відлунювання далекої сирени. Вони наближалися. Бабі згадала про слова матері: «Навіть не думай сідати позаду того хлопця. Дивися, як він кермує… Він небезпечний». Вона мала рацію. Матері завжди мають рацію. Особливо її матір. Бабі може загинути.

— Гальмуй! Я не хочу помирати. Я вже уявляю, що прочитаю завтра в газетах: «Дівчина загинула, втікаючи від поліції». Гальмуй, я тебе прошу.

— Та якщо ти загинеш, як це ти читатимеш газети?

— Степе, зупинися! Мені страшно! Вони, може, стрілятимуть.

Степ ще раз перемкнув передачі й раптово завернув ліворуч. Вони виїхали на напівпорожню сільську дорогу. Там стояли поодинокі вілли з високими стінами і живоплотом. Вони мали кілька секунд. Степ загальмував.

— Швидко злізай. Чекай мене тут і не рухайся. Я заїду по тебе, щойно ці відстануть…

Бабі блискавично зіскочила з мотоцикла. Степ дав газу. Бабі притислася до муру поряд з воротами вілли. Саме вчасно. Машина муніципальної поліції вигулькнула власне у цю мить. Промчала, завищавши шинами, перед віллою. Бабі затулила собі вуха й заплющила очі, аби не чути цього надривного виття сирен. Машина зникла вдалині, ганяючись за маленьким червоним вогником. То був мотоцикл Степа, який з вимкненими фарами швидко мчав у темряві ночі.

43 Cornacchia з італійської — ворона.

43

Cornacchia з італійської — ворона.

24

Полло зупинив мотоцикл перед житловим комплексом Бабі. Палліна зійшла з мото і підійшла до портьє: — Ну що, Бабі повернулася?

Фьоре, що був майже задрімав, заледве впізнав її.

— Ах, привіт, Палліно. Ні. Я бачив, як вона виїздила на «Веспі», але ще не поверталася.

Палліна обернулась до Полло: — Нічого не вдієш.

— Не переймайся, якщо вона зі Степом, то у безпеці. Побачиш, що скоро вона сюди приїде. Хочеш, я побуду з тобою?

— Ні, піду нагору. Може, вона у біді й дзвонить додому. Краще, якщо буде хтось, хто зможе взяти слухавку.

Полло завів мотоцикл.

— Перший, хто щось дізнається, дзвонить іншому.

Палліна поцілувала його і втекла. Пролізла під шлагбаумом і подалася до будинку. На півдорозі озирнулася. Полло помахав їй. Палліна послала йому повітряний поцілунок і зникла на сходах. Полло перемкнув на першу і рушив. Палліна підняла килимок. Ключі були там, як і домовлялись. Не одразу розібралась, котрий із них від під’їзду. Піднялася на другий поверх та повільно відчинила двері. З коридору лунав голос. Даніела розмовляла по телефону.

— Дані, а де твої батьки?

— Палліно, що ти тут робиш?

— Відповідай, де вони?

— Вийшли.

— Добре! Клади швидше слухавку. Ти маєш звільнити телефон.

— Але ж я розмовляю з Андреа! А Бабі де? Вона ж пішла тебе шукати.

— Саме через це ти мусиш покласти слухавку. Може, Бабі подзвонить. Востаннє я її бачила на мотоциклі позаду Степа, і їх переслідувала поліція.